Без розмов сідає за уроки, прибирає свою кімнату, із задоволенням їсть суп і відправляється спати – коли скажуть-просто мрія всіх батьків! Ну або не всіх, а тих, хто дуже втомився. Втомився від свого маленького янголятка, який іноді (та майже завжди) поводиться, як справжній чортеня. Від якого тільки й чути ” не хочу!”так” не буду!». І, здається, він робить все це спеціально, аби позлити маму.

Чому діти не слухаються?

Здавалося б, вимога цілком законна і природна. Батьки забезпечують дитину всім необхідним і відповідають за його виховання і безпеку, а він натомість повинен слухатися. Тобто робити, що йому кажуть. Ось тільки настає день, коли ця логічна схема дає збій. Цей момент називається ” криза 3-х років». Впертість, прагнення підпорядкувати собі інших членів сім’ї, бажання наполягати на своєму за всяку ціну, порушувати заборони – з усіма цими принадами стикаються батьки трьохліток. Але, як і будь-яка криза, він необхідний, це закономірний етап розвитку особистості. Результат кризи-це усвідомлення свого «я» у дитини, тобто вміння відокремити себе від батьків і набуття своєї волі.

З цього моменту дитина вже ніколи не буде підкорятися батькам беззаперечно, і це абсолютно нормально. Щоб бачити бажану поведінку, батькам доведеться вдаватися до умовлянь, заохочень або покарань. Дитина ж буде виконувати вимоги:

  • якщо вони йому подобаються, відповідають його власним бажанням;
  • якщо вони виглядають досить розумними і обґрунтованими для дитини (несуть потенційну вигоду);
  • з прагнення отримати моральне заохочення (похвалу, схвалення) або подарунок;
  • зі страху перед покаранням.

А якщо все-таки спробувати?

Після 3 років повного послуху домогтися можна тільки разом з придушенням волі дитини. Авторитарна модель виховання передбачає, що вимоги батьків (або одного з них) не обговорюються. Які гуртки і розвиваючі заняття відвідувати, як одягатися, які книги читати, з ким дружити – все це вирішують батьки, не враховуючи думки дитини. Як вплине на поведінку і формування характеру така модель в сім’ї?

  • Суворі заборони можуть привести до скритності, прагненню потай все одно зробити по-своєму і як наслідок – до брехливості.
  • Якщо страх перед покаранням дуже сильний, а у дитини спокійний темперамент і неконфліктний характер, він дійсно буде вести себе так, як йому наказують. Можливо, таким чином він уникне небезпечних ситуацій або шкідливого впливу – того, від чого його і хочуть уберегти батьки. Але він не навчиться самостійно приймати рішення, брати на себе відповідальність.
  • У підлітковому віці авторитет батьків може похитнутися, і тоді поведінка сина або дочки стане демонстративним. Підліток захоче не просто порушити всі заборони, а й «відігратися» за суворе виховання.
  • Занадто покірний характер-ризик того, що і в дорослому віці людина буде схильний до підпорядкування і пошуку нових «авторитетів». Йому буде складно проявити ініціативу і самостійність там, де це необхідно.

Чи можна дозволяти дитині все? Звичайно, ні! Але з кожним роком, поступово, він повинен ставати більш самостійним – тобто приймати більше рішень за своїм бажанням. Навіть якщо вони не подобаються батькам.

“Завжди слухатися дорослих” – установка зручна. Але краще все-таки в міру дорослішання навчити дитину приймати самостійні рішення.